Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, тобто, це – День української вишитої сорочки. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. Свято не прив’язане до жодного державного чи релігійного. До нього може долучитися кожен охочий, одягнувши вишиту сорочку.

Вишиванка – це не лише український символ та красиве національне вбрання, але й оберіг та навіть лікар. Наші предки вірили, що правильно створена вишита сорочка оберігала її власника, несла добро, талан та навіть лікувала.

Традиційні українські сорочки з давньою орнаментикою тримають дуже потужний код, який гармонізує людину. Сорочка — це продовження людини, її маркер, її оберіг. Орнаменти українських вишиванок, з огляду на їхнє розуміння людської природи є чимось більшим, ніж просто естетичним явищем. Узори вишивок – це особливі письмена. Не дарма на Гуцульщині серед вишивальниць заведено було говорити: “Я таку сорочку випишу”. Таємничі древні знаки “виписувались” на полотні як заклинання, як обереги, як коди свого роду. Раніше по орнаменту можна було чітко бачити – звідки людина, це молодиця, чи жінка, якого віку тощо.

Сакральне значення мали не тільки орнаменти: вибір тканини, колір ниток, навіть час вишивання – все було не випадковим. Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Цікаво, що у давнину жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем, тому їх роботи були індивідуальними, сповненими енергетичного посилу наданого авторкою.

“Сорочка складалася  із  шести  чотирикутників  різної  величини,  і  якщо  б  виміряти  їхнє співвідношення,  то  в  ідеалі  ми отримали  б  золоту  пропорцію.  Ці  чотирикутники  з’єднувалися між собою за  допомогою  хрестиків, вишитих,  як  правило, чорними  нитками:  аби  жодна стороння енергія  не  могла  крізь шви проникнути  до людського тіла,  бо  хрест  своєю енергією “розтинає”,  знищує  негативну енергію,  а чорний  колір  її поглинає. Низом,  на  грудях і на рукавах  вишивалися священні  коди  сили: для  маленьких діток вони  кодувалися переважно  у рослинних орнаментах, що  символізували дерево  життя, у  зірочках-оберегах, у простих  хвилястих  лініях з точками,  що  символізували  первинні  сили природи –  воду і вогонь”[Чумарна М. Код української вишивки].

Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. Фактично, кожна область може похизуватись унікальними вишитими сорочками, притаманними тільки їй.